338.4

соціальне підприємництво, соціальні бізнес-проекти, корпоративна та соціальна відповідальність бізнесу, сталий розвиток.

У світі бурхливо розвивається таке явище, як соціальне підприємництво. Визначального значення набувають стійкості та вимірності досягнутих соціальних результатів. Соціальний підприємець змінює інфраструктуру суспільної системи. Соціальне підприємництво сприймається як чинник створення нової економічної інфраструктури. В даний час соціальне підприємництво орієнтоване на вирішення соціальних проблем на базі бізнесу, які часто неможливо вирішити стандартними механізмами втручання держави або через некомерційні організації. Для розвитку соціального підприємництва необхідно створення великої законодавчої бази, що регулює глобальне соціальне підприємництво; збільшення ролі держав у фінансуванні соціальних проектів на початкових етапах; інформування громадськості та органів влади про роль і діяльність соціальних підприємців. На етапі розвитку суспільства спостерігається стійке зростання занепокоєння світового співтовариства щодо подальших шляхів розвитку людства. Справді, зміни, викликані розвитком науки і техніки, глобалізацією та створенням єдиного загальносвітового інформаційного простору, погіршення довкілля та поглиблення соціальних протиріч – характерна риса сучасного постіндустріального суспільства. З зазначеними проблемами збігається закінчення фази швидкого зростання в рамках п’ятого технологічного укладу й настання світової фінансово-економічної кризи. Реалізація соціальних проектів бізнесу, що припадає на стик соціальної та економічної сфер з ослабленим впливом на екологічну, займає важливе місце серед дій, що підвищують стійкість співтовариств різного рівня. Розглянуто особливості соціального підприємства й характеристики соціального підприємця. Концепція соціального підприємництва досі залишається недостатньо вивченою, що підтверджується великою кількістю теоретичних та обмеженою кількістю емпіричних досліджень у цій галузі. Основним фактором, що вирізняє соціальне підприємництво від традиційного, є наявність соціальних можливостей, які можуть використати підприємці. В результаті проведеного аналізу уточнено основні поняття соціального підприємництва, визначено характеристики, особливості соціального підприємства, проаналізовано типи й мотиви соціального підприємництва.

Bacq S., & Lumpkin G.T. (2020). Social entrepreneurship and Covid‐19. Journal of Management Studies.

2.   Bansal S., Garg I., & Sharma G.D. (2019). Social entrepreneurship as a path for social change and driver of sustainable development: A systematic review and research agenda. Sustainability. 11 (4). 1091.

3.   Cuervo A., Ribeiro D., Roig S. Entrepreneurship: Concepts, Theory and Perspective. Springer Science & Business Media. 2007. Р. 2–5.

4.   Dees J. G. (1998). The meaning of social entrepreneurship.

5.   Gali N., Niemand T., Shaw E., Hughes M., Kraus S., & Brem A. (2020). Social entrepreneurship orientation and company success: The mediating role of social performance. Technological forecasting and social change. 160. 120230.

6.   Martin R. L., & Osberg S. (2007). Social entrepreneurship: The case for definition.

7.   Méndez-Picazo M. T., Galindo-Martín M. A., & Castaño-Martínez M. S. (2021). Effects of sociocultural and economic factors on social entrepreneurship and sustainable development. Journal of Innovation & Knowledge. 6 (2). P. 69–77.

8.   Peredo A. M., & McLean M. (2006). Social entrepreneurship: A critical review of the concept. Journal of world business. 41 (1). P. 56–65.

9.   Swanson L. A., & Di Zhang D. (2010). The social entrepreneurship zone. Journal of nonprofit & public sector marketing. 22 (2). P. 71–88.

10. Throsby D. Economics and Culture. Cambridge: Cambridge University Press. 2002. 194 p.

11. Weerawardena J., & Mort G. S. (2006). Investigating social entrepreneurship: A multidimensional model. Journal of world business. 41 (1). P. 21–35.

12. Zahra S. A., Gedajlovic E., Neubaum D. O., & Shulman J. M. (2009). A typology of social entrepreneurs: Motives, search processes and ethical challenges. Journal of business venturing. 24 (5). P. 519–532.

13. Ратинський В. В. Посібник «Управління сервісними підприємствами в умовах добровільного об’єднання територіальних громад». Том ІІ. 324 с. Свідоцтво про депонування результатів інтелектуальної діяльності № 274 – РІД(н)/Ук-2022

1. Bacq S., & Lumpkin G.T. (2020). Social entrepreneurship and Covid‐19. Journal of Management Studies.
2. Bansal S., Garg I., & Sharma G.D. (2019). Social entrepreneurship as a path for social change and driver of sustainable development: A systematic review and research agenda. Sustainability. 11 (4). 1091.
3. Cuervo A., Ribeiro D., Roig S. Entrepreneurship: Concepts, Theory and Perspective. Springer Science & Business Media. 2007. Р. 2–5.
4. Dees J. G. (1998). The meaning of social entrepreneurship.
5. Gali N., Niemand T., Shaw E., Hughes M., Kraus S., & Brem A. (2020). Social entrepreneurship orientation and company success: The mediating role of social performance. Technological forecasting and social change. 160. 120230.
6. Martin R. L., & Osberg S. (2007). Social entrepreneurship: The case for definition.
7. Méndez-Picazo M. T., Galindo-Martín M. A., & Castaño-Martínez M. S. (2021). Effects of sociocultural and economic factors on social entrepreneurship and sustainable development. Journal of Innovation & Knowledge. 6 (2). P. 69–77.
8. Peredo A. M., & McLean M. (2006). Social entrepreneurship: A critical review of the concept. Journal of world business. 41 (1). P. 56–65.
9. Swanson L. A., & Di Zhang D. (2010). The social entrepreneurship zone. Journal of nonprofit & public sector marketing. 22 (2). P. 71–88.
10. Throsby D. Economics and Culture. Cambridge: Cambridge University Press. 2002. 194 p.
11. Weerawardena J., & Mort G. S. (2006). Investigating social entrepreneurship: A multidimensional model. Journal of world business. 41 (1). P. 21–35.
12. Zahra S. A., Gedajlovic E., Neubaum D. O., & Shulman J. M. (2009). A typology of social entrepreneurs: Motives, search processes and ethical challenges. Journal of business venturing. 24 (5). P. 519–532.
13. Ratynskyi V. V. Posibnyk “Upravlinnia servisnymy pidpryiemstvamy v umovakh dobrovilnoho obiednannia terytorialnykh hromad”. Tom II. 324 р. Svidotstvo pro deponuvannia rezultativ intelektualnoi diialnosti № 274 – RID(n)/Uk-2022.